Пам’ять і тиха вдячність: зустріли Покрову та День захисників і захисниць разом із родинами наших Героїв

Є дні, коли звичайний календар перетворюється на вимір глибокої людської пам'яті та шани. Сьогодні, коли в одному часовому колі переплелися День захисників і захисниць, Покрова Пресвятої Богородиці та День українського козацтва - стіни нашого коледжу стали особливим осередком тепла, світла й спільної молитви.

Тут разом із коледжівською спільнотою зустрілися батьки та родини наших полеглих випускників. Тих самих хлопців і дівчат, які сиділи за аудиторними партами, мріяли, закохувалися, планували майбутнє, а сьогодні з небес тримають захист над нами.

Зустріч розпочалася з найважливішого - спільної хвилини тиші біля інтерактивної Дошки пам’яті, з екрана якої на нас дивляться світлі й назавжди молоді обличчя наших Героїв.

Далі зала поринула в атмосферу глибокої вдячності під час творчого заходу, який спільними зусиллями підготували студенти та викладачі ВТФК: урочисте розгортання державного прапора, живі квіти та щирі виступи наших колективів.

Зі сцени до родин звернулася директорка коледжу Світлана Василюк:

“Сьогодні такий день, коли важко підбирати слова. Бо жодне з них не здатне вгамувати той біль, який ви носите у своїх серцях щодня. І ми це розуміємо. Наші хлопці та дівчата мали будувати цю країну, а не віддавати за неї життя. Але вони зробили свій вибір - захистити нас. Захистити це право для теперішніх студентів: ходити на пари, жити, посміхатися й планувати завтрашній день у вільній країні. Ми не маємо права жити поверхнево. Ми не маємо права навчатися чи працювати абияк, бо за кожну нашу спокійну хвилину сплачено найвищу ціну. Низький вам уклін за ваших дітей. За їхню мужність, за їхню любов до України, за їхні великі серця. Коледж - це ваш дім. Ми поруч із вами - сьогодні, завтра і завжди”.

Після заходу рідні Героїв разом із викладачами пройшлися вздовж Алеї іменних червоних буків, посаджених на честь кожного полеглого захисника і захисниці. Ці дерева ростуть, пускають міцне коріння в рідну землю, стаючи живим продовженням їхніх молодих душ. 

Завершальним і дуже теплим акордом дня став затишний сеанс арттерапії. Малювання стало тим тихим символічним мостом, де крізь фарби та пензлі можна було виплеснути біль, віднайти крихту спокою та просто мовчки побути серед своїх.

Слава Україні! Героям слава!