Данте, Ліна Костенко, Schmalgauzen в театрі абсурду Марійки Томчук

"Пекло", "Чистилище" і "Рай". Свою уявну мандрівку потойбічним світом великий Данте Аліг’єрі описав у невмирущій “Божественній комедії”. В епосі його наставником і провідником у пошуках істини був давньоримський поет Вергілій.

 

Так і в авторській сценічній інтерпретації шедевра світової класики, створеній нашою викладачкою зарубіжної літератури  Марійкою Томчук, ця парочка змушує глядачів  відкривати несподівані смислові й емоційні горизонти. Перетворити елітарний твір на майданчик для творчого експерименту викладачці допомогли…студенти! 

 

Про те, як народжувався цей сміливий проєкт і що дає такий досвід студентам - в інтерв’ю з Марійкою Томчук.

 

Маріка Василівна, досить складну, навіть для зрілого глядача, ідею ви заклали у своїй виставі. Але студенти, які у ній зіграли неймовірно вразили глибиною переживань, свого занурення і в образи, і в ситуації. Чому обрали саме формат театру абсурду не лише для цієї постановки, а й для вивчення студентами предмету зарубіжна література? 

 

На жаль, молодь сьогодні книжки не читає, у більшості своїй. Навіть коли книга лежить на парті і я кажу щось у ній знайти, вони скоріше будуть шукати в телефоні, аніж у книзі. Це ні добре, ні погано, це наша реальність. Викладачам до неї треба пристосовуватись. Я використовую все - і чат GPT їхній улюблений, і Тік Ток, і все, що тільки можна. Нехай навіть загуглять, знайдуть щось у соцмережах і дізнаються, що це за автор, твір чи герой. Чому театр абсурду? Напевне тому, що саме цей жанр дає студентам свободу для самовираження, створення власних сенсів і інтерпретацій. Саме так ми підсумовуємо все, що вивчили за рік. Я даю кожній з груп волю і лище трошки забарвлення літературного, а вони пишуть сценарій, враховуючи внутрішнє наповнення чи то авангардистської, чи модернійської течії. Кому що випаде. Так, вони використовують матеріал, що знайшли в тій же мережі, що згенерував GPT, але їм треба зіграти! А це означає осмислити, співставити зі зрозумілими їм сучасними реаліями. 

 

А як підштовхнути, власне ще дітей, перший-другий курс, до таких серйозних роздумів та усвідомлень?  

 

У жодному разі не змушувати! Це буде нечесно і в них нічого не вийде. Спочатку треба пояснити, треба говорити з ними однією мовою. Наприклад, розбираємо Шекспіра. “Бути чи не бути?”,  жити чи не жити, вбити Клавдія чи не вбити? Спочатку ці високопарні слова і питання вони просто промовляють. А я питаю: “Якщо ми вб'ємо Путіна, Росія зміниться?” Вони кажуть: “Ні”. “А що зміниться в Росії? - веду далі, - Ви розумієте, що це прогнила до мозку система. У ній, як і в Шекспіра, як і в Гамлета, брехуни, з за кожного куща "вуха стирчать". Якщо вбити одного короля, нічого не вийде, треба змінювати систему докорінно”. І Гамлет це розумів, хоча він теж був дуже юний, хоча і не знав, що робити, як поступити шляхетно. А тоді запитую: “То що ж таке “бути чи не бути?” у вашому розумінні?” Вони потихенько починають спускатись на землю, до себе і відповідь: “Ну йти на пару чи не йти”. Я кажу: “Правильно. Це ваш щоденний вибір”. Я хочу, щоб вони твори проживали через свою призму, як вони це розуміють, як вони це бачать. А загалом, ми інколи навіть не уявляємо, наскільки творчі наші студенти і наскільки глибоко вони можуть мислити.

 

Але чому саме надскладного Данте ви обрали для студентського сценічного проєкту? 

 

Так, “Божественна комедія”це важка елітарна література. Але світ, у якому ми зараз живемо, що як не театр абсурду, що як не рай і пекло? Ми не проходились по його 9 колах. Та маю сказати, що в сюжетну лінію логічно вплелися сценарії постановок, які наші студенти готували для СтудОгляду. Коли тільки починали готуватись, я розповідала їм про свою ідею, про сюжет. Аж тут мої актори питають: ”А Данте і Вергілій – це брати? Напівбоги, напівдемони.” Я не розуміла,  які брати, ви що сказали, вони з різних епох! Давай гуглити, дивитися.  Справді, японський розробник зробив гру з такими персонажами.Тобто завдяки сучасним інтерпретаціям молодь все ж знає імена Данте і Вергілій. Для них  – це круто, це класно.

І вони прониклися цими героями, вони прониклися ситуацією. До речі, в сюжеті є і відсилки на творчість театрально-музичного українського гурту “Шмальгаузен”, що рве сьогодні всі музичні чати, яким молодь захоплюється.  У цій виставі було не тільки моє бачення, відображення, а кожного викладача, кожної людини. Бо це рай і пекло. Навчальний процес – рай і пекло. Наше життя – рай і пекло. Наша свідомість – рай і пекло.

 

А вірш Ліни Костенко “Мати”, який ви не декламували, а зіграли? Як він потрапив в цей сюжет? 

 

Це не випадковість точно!  Я стільки читала Ліну Костенко, але ніколи його не знаходила. А почула в Тік-Тоці, і ви розумієте: це і моя історія, це і ваша історія, бо у кожного з нас є небо, зірки, мрії! Коли я ще навчалась в коледжі, в мене була мрія намалювати собі небо на стелі. Я непогано вправляюся з пензлем, то думала зробити це сама. Однак, як і “красуня з Катеринівки” Костенко не намалювала. В цьому вірші така філософія, така глибина… 

“...Вона тим небом у тій хаті марила!

Вона така була ще молода!

Та якось так — то не знайшлося маляра.

Все якось так — то горе, то біда…” 

Тому якщо постають перед нами питання “Бути чи не бути? Мріяти чи не мріяти? Навчати чи не навчати?” відповідь однозначна -  бути, мріяти, навчати, вставати і йти далі. Класика життя, а не лише літературна!

Більше фото в фотогалереї

Ключові слова: #Ми в медіа #Фотогалерея #Відеоматеріали  #Новини спорту