Новини

Комп'ютерне відділення - Вінницький Технічний Коледж

Кваліфікація: технік-електронік.

Комп'ютери стали невід'ємною частиною нашого життя, комп'ютерні мережі - судини інформаційного простору. Сьогодні - це віртуальний світ, який існує паралельно реальному. Знаня архітектури ЕОМ, будови периферійних пристроїв, мов програмування, операційних систем, програмного забезпечення, вивчення та робота в середовищі локальних комп'ютерних мeреж та в мережі ІNТЕRNЕТ дозволить вам знайти роботу на будь-якому підприємстві, в банках, учбових закладах. У коледжі високоінтелектуальний колектив педагогів, серед яких Заслужені працівники освіти України, кандидати наук. Кожний – яскрава індивідуальність. У коледжі створені умови для професійного росту молодих викладачів, реалізації їх наукових інтересів. Завдяки високій культурі спілкування, професіоналізму здійснюється гармонійне поєднання навчання і виховання. Атмосфера духовності, відповідальності, товариські стосунки між викладачами та студентами дозволяє успішно формувати особистість кваліфікованого фахівця. Більшість викладачів мають вищу кваліфікаційну категорію, понад 30 – відмінники освіти.

Навчальний заклад цілком забезпечує духовний і фізичний розвиток молоді. Зберігаються і примножуються традиції і здобутки минулих поколінь педагогів і випускників. Діють музеї історії коледжу, етнографії, історії техніки.

В навчальному закладі функціонує система гуртків, клубів за інтересами, спортивних секцій. Захоплюють студентів тематичні вечори, українські вечорниці, наукові конференції, спортивні змагання.

Все життя коледжу підпорядковане єдиній меті: підготувати висококваліфікованого, чесного, сумлінного, творчого сучасного фахівця, створити найкращі умови для розвитку його особистісного потенціалу.

Економічне відділення - Вінницький Технічний Коледж

Ви бажаєте одержати економічну освіту у Вінницькому технічному коледжі? Будьмо знайомі! Економічне відділення створено в 1995 році. Саме тоді на І курс спеціальність “Економіка підприємства” було зараховано 60 студентів (25 за бюджетною формою навчання, 35 – за контрактом) та 30 студентів за спеціальністю “Комерційна діяльність”. За час існування відділення, а це вже 12 років, підготовлено понад тисячу молодих спеціалістів з економіки підприємства і комерційної діяльності. В 2008 році відбувався 11-ий випуск економістів; останній випуск комерсантів відбувся в 2004 році. 
Коледж має гарні відгуки від випускників, а також від керівників організацій і установ, де працюють наші випускники.
З 2008 року відділення очолює Філіпова Наталя Миколаївна.

Як працювати самостійно - Вінницький Технічний Коледж

Що таке навчальна праця
Насамперед потрібно усвідомити сутність навчальної праці як своєрідного, специфічного виду діяльності.
У психологічній структурі особи виокремлюють такі основні процеси психічної діяльності:

• пізнавальні психічні процеси, пов'язані з пізнанням навколишньої дійсності, — відчуття, сприймання, пам'ять, уявлення, мислення, відображення, мову;

• емоційні процеси, що дають змогу людині відображати навколишню дійсність у своїх переживаннях;

• вольові процеси, які забезпечують перехід пізнання і переживання до конкретної практичної, перетворювальної діяльності.

Для нас принципове значення мають саме пізнавальні психічні процеси. Розрізняють два їхні рівні — почуттєвий і раціональний.
До почуттєвого рівня належить пізнання навколишнього середовища за допомогою органів чуттів — відчуття, сприймання, уявлення.
До раціонального — мислення, пам'ять, відображення, мова. Основним і найскладнішим психічним процесом є мислення. Це вищий пізнавальний процес, властивий лише людині.
Мислення відображає навколишній світ у його суттєвих зв'язках і відносинах. Воно розкриває те, що неможливо встановити безпосередньо у процесі сприйняття, а саме: закономірні зв'язки і конкретні відносини між предметами і явищами. Тому мислення найтісніше пов'язане з практикою, діяльністю людини.
Розумова діяльність людини складається з кількох взаємопов'язаних розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстракції, конкретизації.
Основними формами мислення є поняття, судження, висновки. Не зупиняючись на їх особливостях, зауважимо, що кожна свідома людина має максимально розвивати свій розум, накопичувати знання, самовдосконалюватися, бо без цього продуктивне життя неможливе. Як розвивати свій розум? Рекомендацій з цього приводу існує багато. В узагальненому вигляді їх можна подати так:

• тренуйте свій розум, удосконалюйте пам'ять;

• брак швидкості думки компенсуйте працелюбністю, впертістю, послідовністю, наполегливістю;

• будьте постійно уважними і не тільки запитуйте себе (що, де, коли, чому, як тощо), а й намагайтеся відповісти на такі запитання;

• вчіться зосереджуватися, концентруйте свою увагу;

• будьте самокритичними стосовно своїх здібностей, рівня знань, постійно піддавайте їх сумніву.

Свого часу М. Добролюбов писав, що справжня освіта, це така освіта, що примушує і створює можливості для того, щоб визначати своє ставлення до всього оточуючого. Що цікавіше вчитися, тим успішнішим стає навчання, тим краще засвоюються знання. Однак інтерес до навчання не може бути викликаний штучно, він з'являється лише в процесі навчання, оволодіння знаннями, коли людина читає, слухає виклад учителя, лекцію, бере участь в обговоренні окремих питань, матеріалу. Якщо учневі початкових класів дорослі постійно нагадують, чому він повинен вчитися, то підлітку, молодій людині, а понад усе дорослому варто постійно замислюватися і нагадувати собі, що саме, яку науку необхідно вивчати. Іншими словами, необхідно виховувати в собі свідоме, сумлінне ставлення до навчання незалежно від будь-яких зовнішніх примусів і стимулів.
Навчальна праця дуже своєрідний вид людської діяльності, а тому дати їй більш-менш однозначне визначення досить складно. Розглянемо насамперед особливості такої праці, її найхарактерніші ознаки.
"Український педагогічний словник" (за ред. С. Гончаренка) процес навчання визначає як взаємопов'язану діяльність того, хто вчить (викладання й організація спрямування навчальної діяльності людини), і діяльність того, хто вчиться (учіння), спрямовану на оволодіння учнями системою знань з основ наук, умінь і навичок їх практичного застосування, розвиток творчих здібностей того, хто вчиться.
Навчання є специфічним видом людської діяльності, бо має чітко визначений соціальний характер. Це пояснюється тим, що людина в процесі навчання оволодіває і засвоює найрізноманітніші здобутки і досягнення усього людства у сфері науки і культури, вчиться мистецтву спілкування, сприяє подальшому розвитку духовних надбань людства в процесі суспільно корисної діяльності, нарешті, формується як громадянин, соціально активна особистість.
Навчання — це копітка інтелектуальна праця, кінцевим результатом якої є вміння людини успішно розв'язувати завдання і проблеми, з якими вона стикається у своєму житті щоденно. Отже, окрім просто знань як суми засвоєних понять, фактів тощо, потрібно ще мати вміння, навички практичного їх застосування.
Навчальна праця як і будь-яка інша діяльність людини характеризується насамперед суб'єктивністю, активністю, предметністю, цілеспрямованістю і усвідомленістю.
Процес навчання передбачає виконання трьох основних взаємопов'язаних функцій: освітньої, виховної, розвиваючої.
Освітня функція є основною, визначальною, оскільки навчання ставить за мету озброїти людину знаннями, сформувати відповідні вміння та навички. З огляду на те, що знання дуже рухомі, мінливі, безперервно старіють і оновлюються водночас, виникає об'єктивна потреба постійного, копіткого, результативного навчання. Крім того, існують і певні вимоги до знань — повнота, системність і систематичність, усвідомленість, дієвість.
Виховна функція передбачає вирішення основних завдань у процесі навчання, формування свідомості, духовних, моральних, трудових, естетичних уявлень, утверджень, поглядів, ідей тощо. В остаточному підсумку все це спрямовано на досягнення головного — формування дієвої громадянської позиції людини.
Розвиваюча функція забезпечує подальший розвиток людини, її самовдосконалення, оскільки впливає на сприйняття, мислення, волю, емоційну і мотиваційну сфери.
Організатори освіти, її учасники постійно намагаються будувати її у такий спосіб, щоб комплексно вирішувати проблему освіти і формування особистості згідно із завданнями як суспільного, так і особистісного розвитку, тобто процес освіти є комплексним, цільовим і багатоаспектним.
Навчальна праця — це різновид праці, основу якої становить розумова діяльність, хоча кожна людина витрачає при цьому ще й великі фізичні зусилля.
Загалом навчання — це самостійна, індивідуальна праця.
Якщо людина розраховує на успіх, то такою працею не можна займатися від випадку до випадку, не дотримуючись певних умов, спадкоємності.
Навчання лише тоді ефективне, коли воно супроводжується певними зовнішніми і внутрішніми мотивами.
Зовнішні мотиви — це сукупність умов, обставин, що спонукають до навчання, стимулюють його. До них належить усе, що стосується організації навчання: вдало складений розклад занять; естетично оформлена аудиторія; гарна бібліотека; лекції високопрофесійних викладачів; надійні, працелюбні друзі. Такі мотиви мають соціальний характер і, як правило, залежать від організаторів навчання.
Набагато складнішими і вагомішими є внутрішні мотиви (стимули) навчання. Це сукупність бажань, намірів, прагнень, що спонукають людину до навчання. Такі стимули мають індивідуальний, особистісний характер і базуються не лише на пізнавальному інтересі, а й на усвідомленні необхідності отримання знань, набуття навичок, професії загалом. І хоча зовнішні і внутрішні мотиви тісно взаємопов'язані, все-таки внутрішні домінують, становлять основу психологічної спрямованості особи за принципом: "Я повинен, я хочу, мені необхідно це знати".
Людина, як добре відомо, нічого не робить без певних спонукань, стимулів, які в сумі й утворюють так звану мотиваційну сферу діяльності. Це стосується і навчальної діяльності. До неї спонукають не лише потреби, інтереси того, хто вчиться, а й відповідні переконання, ідеали, ціннісні орієнтації, уявлення про самого себе.
Мотивація навчальної діяльності відтак має спонукальну, організуючу та смислотвірну функції, серед яких провідною є смислотвірна. Крім того, навчальна мотивація залежить від об'єктивних і суб’єктивних чинників. До об'єктивних можна зарахувати особливості системи і власне самого навчального закладу, особливості організації навчального процесу, склад і характер викладацького колективу. До суб'єктивних чинників належать вік, стать, здібності, рівень домагань і т. ін. того, хто вчиться. Зрозуміло, що всі чинники взаємозалежні і виокремлювати особливо якийсь один не можна.
Для продуктивного навчання особливо потрібні воля й увага. Увага — це здатність, уміння людини зосередитися на певних предметах, а воля — це основа, підґрунтя такої здатності. Що сильніша ваша воля, то продуктивнішою буде будь-яка діяльність, робота, в тому числі й така складна, як навчання.
Воля у навчанні потрібна ще й тому, що далеко не кожна інформація, з якою потрібно ознайомитися, яку треба вивчити і запам'ятати, цікава, захоплююча. Скоріше навпаки, більшість фактів, явищ, знань на перший погляд сухі, буденні, але їх конче треба запам'ятати саме тому, що разом, у взаємозв'язку, взаємозалежності вони й становлять потрібну людині систему знань. Отже, щоб зосередитися, не дати думкам "втекти" вбік, запам'ятати почуте або прочитане, треба вміти мобілізувати себе, мобілізувати свою волю.
Основною метою і результатом навчальної діяльності було і лишається засвоєння наукових знань і певних умінь щодо їх практичного використання.
Йдеться, як зазначав зокрема С. Рубінштейн, не про просте запам'ятовування інформації, а її сприйняття і осмислення, вміння застосовувати знання у різних ситуаціях. Для цього як мінімум потрібні свідоме, сумлінне, позитивне ставлення до навчання; безпосереднє чуттєве ознайомлення з матеріалом; мислення як процес активного опрацювання отриманого матеріалу; запам'ятовування і збереження отриманої та опрацьованої інформації.
За С. Рубінштейном, розрізняють такі стадії процесу засвоєння матеріалу:

• початкове ознайомлення з матеріалом, або його сприймання в

• широкому розумінні;

• осмислення того, що вивчається;

• спеціальна робота, пов'язана із закріпленням матеріалу;

• опанування матеріалу — можливість оперувати ним, використовувати його в різних умовах.

Ці стадії взаємопов'язані і кожна з них залежить від складності матеріалу, ступеня оволодіння ним. Скажімо, якщо матеріал порівняно легкий, то його можна осмислити вже після простого ознайомлення з ним, і навпаки, надто складний матеріал потребує певної додаткової роботи, самостійних занять, звернення до різних інформаційних джерел, їх використання. Ефективність навчання в кожному віці не однакова, що пов'язано з психолого-фізіологічними особливостями людини.
Фахівці вважають, що розвиток інтелектуальних функцій людини характеризується такими даними: 18-25 років — підвищення рівня розвитку пам'яті, уваги і мислення; 26-29 років — певне пониження рівня пам'яті і мислення, підвищення рівня уваги; 30-33 роки — знову досить високий рівень пам'яті, мислення й уваги; 34-40 років — пониження, а потім невелике підвищення рівня розвитку пам'яті, мислення й уваги. Загалом вважають, що вершини розвитку інтелектуальних функцій людини досягає у віці між 18 і 20 роками.
На жаль, з віком інтелектуальні функції поступово ослаблюються. Виняток хіба що становлять філософсько-соціологічні, психологічні науки, де багато важить життєвий досвід.
Слід пам'ятати, що гальмом для ослаблення інтелектуальних функцій є власне два фактори. Перший — внутрішній — обдарованість людини, те, що, кажуть, від Бога і від матері. Другий — зовнішній — освіта. Що більше і наполегливіше людина вчиться, підвищує свій загальноосвітній і професійний рівень, тим довше залишаються високими її інтелектуальні функції. Отже, має бути безперервна, розрахована на все життя освіта. Хочеш продуктивно мислити, діяти, жити — учись, постійно підвищуй свій рівень.
Слід зазначити, що інтерес до знань, конкретних даних, інформації зустрічається не так вже й часто. Свідомий інтерес виникає в результаті взаємодії волі і свідомості людини. Іншими словами, людина тією чи іншою мірою усвідомлює необхідність наполегливої, постійної, регулярної розумової праці й сама себе примушує займатися нею самостійно і відповідально. Через втому інтерес до навчання понижується, а то й взагалі зникає, а тому в такому разі треба зробити перерву в заняттях, відпочити, відновити сили.
Найпоширенішим видом пізнавальної—практичної — діяльності є самостійна навчальна праця. Вона становить тісну єдність зовнішнього і внутрішнього. До зовнішнього боку такої діяльності належать організація робочого місця; техніка читання; вмілі записи прочитаного; особливі способи фіксування тексту тощо. Внутрішній бік навчальної праці становлять прийоми самоактивізації, саморегулювання, самоконтролю процесів уваги, волі, мислення, пам'яті, уяви, мови, почуттів тощо. Такі прийоми мають прихований характер, однак їх вплив на підвищення ефективності самостійної роботи надзвичайно великий.
Вміння і навички самостійної праці можуть формуватися як на свідомій, так і на інтуїтивній основі. У першому випадку для правильної організації навчальної праці потрібно чітко уявляти собі мету, завдання, форми і методи, навчитися свідомо організовувати і контролювати її. У другому випадку домінує несвідоме, нечітке розуміння, даються взнаки звички, які сформувалися під впливом механічних повторів, копіювань тощо.
У процесі життєдіяльності в кожної людини формується і вдосконалюється власний стиль, зокрема й розумової, навчальної праці. Такий стиль становить сукупність прийомів, запозичених в інших людей, а також тих, що виробилися у конкретної людини самостійно.
Самостійна розумова праця має певні характеристики; найважливіші з них психофізіологічні, логіко-лінгвістичні та психолого-педагогічні.
Психофізіологічні характеристики випливають з аналізу процесів життєдіяльності організму (насамперед мозку та органів чуття). Треба враховувати, що розумова діяльність у своїй основі є функцією нормальної, продуктивної роботи мозку. Знання психофізіологічних та фізіолого-гігієнічних особливостей функціонування організму допомагає краще зрозуміти вимоги правильної організації робочого місця, праці і відпочинку.
Логіко-лінгвістичні характеристики з'являються в результаті певного аналізу тексту, тобто відображають зв'язки, загальні відмінності між предметно-понятійним змістом висловлювань і формами їх мовного вираження.
Кожна наука має певну логіку, що базується на структурі конкретних наукових знань. Водночас логіка розглядає текст як сукупність понять, суджень, висновків, підпорядкованих доведенню конкретної думки.
Психолого-педагогічні характеристики пов'язані з конкретними явищами, механізмами, процесами й закономірностями психічної діяльності людини. Розумовою працею, як правило, займаються люди, що мають не лише певні знання, вміння, особистісні позиції, а й психологічні характеристики, а тому психічне і психологічне постійно й тісно взаємодіють. Встановлено, що добре сприймається і засвоюється насамперед те, що здається людині важливим, вкрай необхідним. І навпаки, несуттєве, непотрібне не сприймається або засвоюється недостатньо, поверхово.
Більшість видатних людей усіх часів завжди працювали багато, регулярно і організовано. Крім того, вони, якщо це було можливо, вміло поєднували напружену працю з відпочинком.
Навчання має певну послідовність, логіку. Воно складається з таких структурних елементів: повідомлення знань; засвоєння знань; відтворення засвоєного; застосування знань у практичній діяльності.
Розрізняють три основних типи навчання:

• інформаційно-повідомляючий, основою якого є пам'ять, запам'ятовування того, що людина вивчає;

• пояснювально-ілюстративний, коли вчитель не просто викладає матеріал, а й супроводжує виклад певними ілюстративними матеріалами, використовує аудіовізуальні засоби;

• проблемно-дослідний, який широко використовується у вивченні природничих наук — біології, хімії та ін. Такий тип навчання характерний для лабораторій, науково-дослідних інститутів тощо. Викладачеві необхідно, а учню, студентові бажано знати (або бодай розрізняти) основні методи навчання.

Практично до 60-х років минулого століття існувала спрощена класифікація методів навчання:

• словесні;

• наочні;

• практичні.

Згадані методи навчання використовувалися у відповідному поєднанні за помітного домінування словесних.
Нині педагогічна думка подає більш складну класифікацію методів:

• за джерелом передачі і сприймання навчальної інформації: словесні, наочні, практичні;

• за характером пізнавальної діяльності учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково — пошуковий, дослідний;

• залежно від основної дидактичної мети і завдань: методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок;

• в частині цілісного підходу до діяльності в процесі навчання: методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю І корекції, самокорекції в навчанні.

Із запропонованих вченими-педагогами класифікацій методів навчання найбільш визнаною є класифікація відомого дидакта Ю. Бабанського. Наводимо її:

• за джерелом: словесні, наочні, практичні;

• за логікою: індуктивні, дедуктивні;

• за мисленням: репродуктивні, творчі, проблемно-пошукові;

• за ступенем керівництва: методи самостійної роботи вдома і роботи під керівництвом викладача.

Існують і більш детальні класифікації методів навчання.
Навчальний процес має такі основні функції: освітня, виховна, розвивальна.
Освітня функція: пов'язана із забезпеченням якомога успішнішого оволодіння знаннями.
Виховна функція: пов'язана з формуванням особистості, кращих її рис — почуття обов’язку, відповідальності, високої громадянської свідомості тощо.
Розвивальна функція: має психолого-педагогічний зміст і забезпечує розвиток у тих, хто навчається, кмітливості, гнучкості мислення, цілеспрямованого сприйняття матеріалу тощо.
Основним документом, що регламентує роботу викладача і студента одночасно при вивченні будь-якої дисципліни, предмета, є навчальний план, де зазначено кількість годин, відведених на вивчення предмета, години аудиторних і позаудиторних занять. Окремо, як зазначалося, ведуть мову про самостійну навчальну працю.
Для того щоб набути навичок розумової праці, треба починати із загальної її організації. Сюди входять організація режиму дня, робочого місця, навички планування і ведення обліку зробленого, ведення різноманітних записів, оформлення результатів праці тощо.
Систематичні навчальні заняття студента, як правило, складаються з роботи в аудиторіях — у середньому шість годин на день, у читальному залі, в домашніх умовах — у середньому чотири-п'ять годин. Якщо додати активний відпочинок, самообслуговування (шість годин) і пасивний відпочинок — сон (вісім годин), то в сумі матимемо 24 години, тобто добу.
Самостійну навчальну працю найкраще планувати на ранок і на пообідній час, оскільки заняття пізньої пори малорезультативні. Увечері, перед сном, можна лише повторити матеріал (дати, події, імена, формулювання, загальні положення). Найпродуктивнішими вважаються заняття вранці, як кажуть "на свіжу голову".
У будь-якому разі для навчання потрібні сила волі, цілеспрямованість, бажання дізнатися якомога більше. Тоді й труднощі легше буде перебороти.

Ваше робоче місце

Робоче місце має бути максимально зручним для праці. На робочому столі не повинно бути нічого зайвого. Книжки, зошити, ручки, олівці, папір для записів, інші необхідні для роботи предмети треба розмістити так, щоб ними можна було легко й зручно користуватися. Під рукою завжди мають бути ручки (різних кольорів) олівці, лінійка, клей, гумка, різні за формою та розміром аркуші паперу.
Крісло або стілець (бажано такий, що обертається) слід вибрати так, щоб на ньому було зручно сидіти, читати, писати; щоб покладені на стіл лікті не згиналися і не звисали. Крісло чи стілець мають бути жорсткими. На столі або на полиці поруч зі столом на відстані витягнутої руки треба розмістити словники, спеціальну, насамперед довідкову літературу, ящички (або саморобні картонні коробки) для зберігання каталогових карток, складених за алфавітом або за галузями наук.
Робоче місце повинно бути добре і правильно освітлене. Природне світло має рівномірно падати зліва (для ліворуких — навпаки), щоб тінь від руки не заважала писати. Також зліва слід розміщувати настільну лампу або інше штучне джерело світла. Якщо людина швидко втомлюється, то найімовірніше, що вона сидить відносно стола високо або низько, робоче місце погано освітлене або заважає сторонній шум.
Причину втоми потрібно встановити і ліквідувати.

Поради першокурсникам - Вінницький Технічний Коледж

1. Головне - прагнути виробляти свій індивідуальний стиль учбово-професійної діяльності, тобто зовсім не обов'язково бути «як усі» або взагалі «копіювати» дії якихось «особливо обдарованих» і «успішних» студентів. Успіхів в навчанні можна досягати самими різними способами. Тому само навчання у вузі - це одночасно і своєрідне «експериментування» з самим собою, тим паче, що, як вже наголошувалося раніше, головний предмет для будь-якого учня - це він сам як «суб'єкт учбової діяльності, що розвивається, самозмінний і рефлексуючий». Надалі досвід формування свого індивідуального стилю може стати основою формування в собі індивідуального стилю безпосередньої професійної діяльності.
2. Правила тактовної поведінки і ефективного слухання на лекціях:• Слухати (і чути) іншу людину - це справжнє мистецтво, яке дуже стане в нагоді в майбутній професійній діяльності психолога.
3. Якщо викладач «нудний», але Ви відчуваєте, що він дійсно володіє матеріалом, то нудьга - це вже Ваша особиста проблема (варто взагалі запитати себе, а чи справжній Ви студент, якщо Вам не цікава лекція фахівця?).

Існує дуже корисний прийом, що дозволяє студентові-психологові залишатися в творчій напрузі навіть на лекціях свідомо «нецікавих» викладачах. Уявіть, що перед Вами клієнт, якого щось знає, але йому важко це сказати (а в консультативній практиці з такими ситуаціями постійно доводиться стикатися). Дуже багато що тут залежить від того, чи допоможе той, що слухає що говорить краще викласти свої думки (або повідомити свої знання). Але як може допомогти «нудному» викладачеві студент, та ще у великій аудиторії, коли навіть питання ставити непристойно?

Прийом простий - постарайтеся всім своїм виглядом показати, що Вам «все-таки цікаво» і Ви «все-таки вірите», що викладач ось-ось скаже щось дуже важливе. І якщо в аудиторії знайдуться хоч би декілька таких студентів, уважно і що шанобливо слухають викладача, то може відбутися «маленьке диво», коли викладач «раптом» заговорить із захопленням, почне міркувати сміливо і з пустощами (іноді викладачі самі шукають в аудиторії уважних і зацікавлених осіб і починають читати свої лекції, частенько поглядаючи на таких студентів, як би «надихаючись» їх доброзичливою увагою). Якщо це здається неймовірним (типу того, що «чудес не буває»), просто пригадаєте себе в подібних ситуаціях, коли з приємним співбесідником-слухачем Ви раптом виявляєте, що говорите набагато упевненіше і навіть цікавіше для самого себе. Але «маленького дива» може і не відбутися, і тоді головне - не ображатися на викладача (як не ображається на свого клієнта, що «так і не розговорився», досвідчений психолог-консультант). Вважайте, що Вам не вдалося «зацікавити» викладача своєю увагою (він просто не повірив в те, що Вам дійсно цікаво).

• Щоб бути «природнішим» і щоб викладач все-таки повірив у вашу зацікавленість його лекцією, можна використовувати ще один прийом. Постарайтеся мовчки до чогось «прискіпатися» в його висловах. І коли ви знайдете слабку ланку в міркуваннях викладача (а за бажання це нескладно зробити навіть на лекціях визнаних психологічних авторитетів), спробуйте «про себе» посперечатися з викладачем або хоч би послухайте, чи не стане сам викладач «спростовувати себе» (іноді досвідчені викладачі спочатку підкидають провокаційні ідеї, а потім як би самі з собою сперечаються). У будь-якому випадку, незгода з викладачем - це прекрасна основа для діалогу (в даному випадку - для «внутрішнього діалогу»), який вже після лекції, на семінарі може перетворитися на діалог реальний. Природно, не слід перекручувати даний прийом і всім своїм виглядом показувати викладачеві, що Ви його «зневажаєте», що він «нікчемність» і т.п. Критика (особливо критика викладача) повинна бути конструктивною і доброзичливою. Майбутньому психологові взагалі протипоказане «демонстративне презирство» до кого б то не було (з відповідними «витріщеними очима» і «фиркаючим ротом») - це швидше, ознака «пацієнта», чим фахівця-людинознавця...

• Якщо Ви в чомусь не згодні (або не розумієте) з викладачем, то зовсім не обов'язково тут же перебивати його і, тим більше, висловлювати свої уявлення, навіть якщо вони і здаються Вам вірними. Перебиття викладача на півслові - це вірна ознака невихованості. А питання слід ставити або після занять (для цього їх треба стисло записати, щоб не забути), або вибравши момент, коли викладач зробив хоч би невелику паузу, і обов'язково вибачившись. Невже не приємно самому відчути себе вихованою людиною, та ще на очах у цілої аудиторії?

Правила конспектування на лекціях:

• Не слід намагатися записувати підряд все те, про що говорить викладач. Навіть якщо студент володіє стенографією, записувати всі вислови просто не має сенсу: важливо уловити головну думку і основні факти.

• Бажано залишати на сторінках поля для своїх заміток (і робити ці замітки або під час самої лекції, або при підготовці до семінарів і іспитів).

• Природно, бажано використовувати при конспектуванні скорочення, які кожен може «розробити» для себе самостійно (лише б найлегший був потім розібратися з цими скороченнями).

• Прагнути трохи менше використовувати на лекціях диктофони, оскільки потім важко буде «декодувати» нерозбірливий голос викладача, все одно потім доведеться переписувати лекцію (а з голосу дуже важко готуватися до відповідальних іспитів), нарешті, диктофони часто відволікають викладача тим, що студент нічого не робить на лекції (за нього, нібито «працює» техніка) і зазвичай просто сидить, дивлячись на викладача немигаючими очима (поглядом трохи нудьгуючого «удава»), а викладач відчуває себе незатишно і замість того, щоб вільно роздумувати над проблемою, читає лекцію набагато гірше, ніж він міг би це зробити (і це не тільки наші особисті враження: дуже багато викладачів розповідають про подібні випадки). Особливо все це забавно (і сумно, одночасно) в аудиторіях майбутніх психологів, які все-таки повинні вчитися відчувати ситуацію і якось позитивно впливати на загальну психологічну атмосферу заняття...

Правила самостійної роботи з літературою.

Як вже наголошувалося, самостійна робота з підручниками і книгами (а для психологів - це також самостійне теоретичне дослідження проблем, позначених викладачем на лекціях) - це найважливіша умова формування у себе наукового способу пізнання. Основні ради тут можна звести до наступних:

• Скласти перелік книг, з якими Вам слід познайомитися; «не прагніть запам'ятати все, що вам найближчим часом не знадобиться, - радить студентові і молодому вченому Р. Селье, - запам'ятаєте тільки, де це можна відшукати» (Селье, 1987. З. 325).

• Сам такий перелік повинен бути систематизованим (що необхідне для семінарів, що для іспитів, що стане в нагоді для написання курсових і дипломних робіт, а що Вас цікавить за рамками офіційної учбової діяльності, тобто що може розширити Вашу загальну культуру...).

• Обов'язково виписувати всі вихідні дані по кожній книзі (при написанні курсових і дипломних робіт це дозволить дуже заощадити час).

• Розібратися для себе, які книги (або які розділи книг) слід прочитати уважніше, а які - просто переглянути.

• При складанні переліків літератури слід порадитися з викладачами і науковими керівниками (або навіть з підготовленішими і ерудованими однокурсниками), які допоможуть Вам краще зорієнтуватися, на що варто звернути більшу увагу, а на що взагалі не варто витрачати час...

• Природно, всі прочитані книги, підручники і статті слід конспектувати, але це не означає, що треба конспектувати «все підряд»: можна виписувати стисло основні ідеї автора і іноді приводити найбільш яскраві і показові цитати (з вказівкою сторінок).

• Якщо книга - Ваша власна, то допускається робити на полях книги короткі позначки або ж в кінці книги, на порожніх сторінках просто зробити свій «наочний покажчик», де наголошуються найцікавіші для Вас думки і обов'язково указуються сторінки в тексті автора (це дуже хороша рада, що дозволяє економити час і швидко знаходити «вибрані» місця в самих різних книгах).

• Якщо Ви раніше мало працювали з науковою психологічною літературою, то слід виробити в собі здатність «сприймати» складні тексти; для цього кращий прийом - навчитися «читати поволі», коли Вам зрозуміле кожне прочитане слово (а якщо слово незнайоме, то або за допомогою словника, або за допомогою викладача обов'язково його дізнатися), і це може зайняти чималий час (у когось - до декількох тижнів і навіть місяців); досвід показує, що після цього студент якимсь «дивом» починає буквально заковтувати книги і мало не бачити «крізь обкладинку», що стоїть це робота чи ні...

• «Або читайте, або перегортайте матеріал, але не намагайтеся читати швидко... Якщо текст мене цікавить, то читання, роздум і навіть фантазування із цього приводу зливаються в єдиний процес, тоді як вимушене ськорочтеніє не тільки не сприяє якості читання, але і не приносить відчуття задоволення, яке ми отримуємо, роздумуючи про прочитаний», - радить Г. Селье (Селье, 1987. - З. 325-326).

• Є ще один ефективний спосіб оптимізувати знайомство з науковою літературою - слід захопитися якоюсь ідеєю і всі книги проглядати з погляду даної ідеї. В цьому випадку студент (або молодий учений) як би шукатиме аргументи «за» або «проти» ідеї, що цікавить його, і одночасно він як би спілкуватиметься з авторами цих книг з приводу своїх ідей і роздумів... Проблема лише в тому, як знайти «свою» ідею...

Правила підготовки до заліків і іспитів і коректної поведінки при їх здачі викладачам:

• Краще відразу зорієнтуватися у всьому матеріалі і обов'язково розташувати важ матеріал згідно екзаменаційним питанням (або питанням, що обговорюються на семінарах), ця робота може зайняти багато часу, але все остальноє - це вже технічні деталі (головне - це орієнтування в матеріалі!).

• Сама підготовка пов'язана не тільки з «запам'ятовуванням» (хоча деякі викладачі оцінюють більше саме цю здатність студента, і з цим доводиться вважатися...). Підготовка також припускає і переосмислення матеріалу, і навіть розгляд альтернативних ідей; це виправдовує себе лише тоді, коли іспит приймає викладач, здатний оцінити такий творчий підхід студента, але ж і викладачі бувають різними... Тому студент обов'язково винен все це враховувати і іноді все-таки залишати свою «творчість» за рамками даного іспиту (треба бути реалістом, і не тільки при складанні іспитів).

• Готувати «шпаргалки» корисно, але користуватися ними ризиковано. Головний сенс підготовки «шпаргалок» - це систематизація і оптимізація знань по даному предмету, що само по собі прекрасне - це дуже складна і важлива для студента робота, складніша і важливіша, чим «тупе», «методичне» і «спокійне» поглинання маси (точніше - «купи») учбової інформації. Якщо студент самостійно підготував такі «шпаргалки», то швидше за все, він і іспити складати буде упевненіше, оскільки у нього вже сформовано загальне орієнтування в складному матеріалі. На жаль, багато студентів навіть у власних конспектах часто орієнтуються дуже погано.

Наприклад, іноді ми проводили іспити, дозволяючи користуватися своїми конспектами (і навіть підручниками) під час самої відповіді. Іноді декілька секунд було досить, щоб оцінити, чи заглядав студент в свої конспекти (і тим більше, в книги) при підготовці до даного іспиту.

• Як це ні парадоксально, але використання «шпаргалок» часто дозволяє студентові, що відповідає, краще демонструвати свої пізнання (точніше - орієнтування в знаннях, що набагато важливіше за знання іспиту, що «запам'ятав» і «тут же забутого» після здачі).

• Якщо у студента є сильна незгода з тим, що викладач говорив на лекціях або з тим, що написане в підручниках, то існує правило: спочатку студент повинен продемонструвати, що він «засвоїв» все, що потрібний за програмою навчання (або за програмою даного викладача), і лише після цього він має право висловити інші, бажано аргументовані точки зору.

• Якщо викладач, з погляду студента, необ'єктивний, то у нього є формальне право зажадати проведення заліку за участю іншого викладача, але іноді виникають проблеми, пов'язані з тим, що даний курс є «авторським», і іншого кваліфікованого викладача може просто не опинитися... Тому краще все-таки знаходити взаєморозуміння з даним викладачем (звернення до інших екзаменаторів завжди розглядається у вузі як рідкісне, дуже небажана ні для кого «надзвичайна подія» і краще за такі ситуації самому студентові не організовувати, хоча всяке буває...).

Правила написання наукових текстів (рефератів, курсових і дипломних робіт):

• Важливо розібратися спочатку, яка дійсна мета Вашої наукової праці (повідомити мир про свої ідеї, просто «спихнути» реферат з нецікавої для Вас проблеми, повправлятися в написанні наукових текстів і т.п.) - все це допоможе Вам розумно розподілити свої сили, час і головне, - відчуття («чи варто вкладати душу в дану роботу або не стоїть»..).

• Важливо розібратися, хто буде «читачем» Вашої роботи (заздалегідь відомий строгий і прискіпливий «опонент», доброзичливий науковий керівник, Ваші однокурсники, а може, роботу, швидше за все, взагалі ніхто навіть не прочитає або всього лише перегорнуть, подивляться «по діагоналі»...).

• Писати серйозні роботи слід тоді, коли є про що писати і коли є настрій поділитися з світом своїми міркуваннями; найгірше - це «вимучені» тексти, написані без відповідного бажання і настрою і, навпаки, з гарним настроєм тексти виходять не тільки швидше, але і набагато якісний, адже психологія - це все-таки творча наука, заснована на «натхненні»; правда, можна прочекати натхнення дуже довго, так і не зробивши вчасно потрібну роботу.

• Як створити у себе відповідний творчий настрій для роботи над науковим текстом (як знайти «натхнення»)? По-перше, повинна бути ідея, а для цього потрібно навчитися або відноситися до різних явищ і фактів декілька критично (своя ідея - як інша точка зору), або навчитися захоплюватися якимись відомими ідеями, які потребують доопрацювання (ідея - як оптимістична позиція і спрямованість на подальше вдосконалення вже відомого). По-друге, важливо уміти відволікатися від навколишньої суєти (багато талановитих людей просто «пропадають» в цій суєті), для чого важливо уміти виділяти найважливіші пріоритети в своїй учбовий-дослідницькій діяльності. По-третє, навчитися організовувати свій час, адже, як відомо, вільний (від всяких дурощів) час - найважливіша умова справжньої творчості, для нього нарешті з'являється час. Іноді саме на організацію такого часу йде чимала частина сил і талантів.

• Природно, писати слід ясно і зрозуміло, прагнучи основні положення формулювати чітко і недвозначно (щоб і найзрозуміліший був), а також прагнучи структурувати свій текст. Кожного разу треба уявляти, що ваш текст буде хтось читати і йому захочеться зорієнтуватися в нім, швидко знаходити відповіді на питання, що цікавлять (заразом представте себе на місці такої людини). Зрозуміло, що робота, написана «суцільним текстом» (без заголовків, без виділення крупним шрифтом найбільш важливим місць і т, п.), у культурного читача повинна викликати гидливість і навіть жалість до автора (винятки становлять деякі стародавні тексти, коли і жанр був іншим і до текстів відносилися інакше, та і самі текстів було значно менше - не те, що в епоху «інформаційного вибуху» і відповідного «інформаційного сміття»).

• Об'єм тексту і різні оформлювальні вимоги багато в чому залежать від прийнятих в конкретному учбовому закладі порядків.

Навчання у вузі - процес дуже непростий. З перших же вересневих днів на студента обрушується величезний об'єм інформації, яку необхідно засвоїти. Потрібний матеріал міститься не тільки в лекціях (запам'ятати його - це тільки мала частина завдання), але і в підручниках, книгах, статтях. Деколи виникає необхідність привертати інформаційні ресурси Інтернет.

Система вузівського навчання має на увазі значно велику самостійність студентів в плануванні і організації своєї діяльності. Вчорашньому школяру зробити це буває вельми непросто: якщо в школі щоденний контроль з боку вчителя примушував постійно і систематично готуватися до занять, то у вузі питання про рівень знань впритул .встает перед студентом тільки в період сесії. Така ситуація обертається для деяких спокусою важ семестр присвятити вільному проведенню («коли буде потрібно - вивчу!»)часу, а коли приходить пора іспитів, матеріалу, підмета засвоєнню, виявляється так багато, що ніяка пам'ять не здатна з ним справитися в проміжок часу, що залишився.
Тому студентові (а тим більше студентові-психологові) слід знати про деякі важливі правила організації діяльності, що підказали наукою психологією.


Вачков И.В., Гриншпун И.Б., Пряжников Н.С.
Введення в професію "психолог": Навчальний посібник / Під редакцією И.Б. Гріншпуна.
М.: Видавництво Московського психолого-соціального інституту; Вороніж: Видавництво НВО "МОЕК", 2002. - 464с.
(Серія "Бібліотека психолога")

Пожирачі часу - Вінницький Технічний Коледж

Пожиратели времени
Посмотрим, что отвлекает нас от дела, какие привычки и пристрастия съедают много рабочего времени, что тормозит нашу активность и желание работать. Словом, разберемся, как мы сами мешаем себе. Первая и самая вредная привычка — откладывать дела в долгий ящик.

Не откладывайте на потом трудные дела
Привычка «волокитить» решение того или иного вопроса съедает наше время двояко: откладывается решение и тем самым оттягивается и начало самой работы по этой проблеме. Время уходит, а ничего не делается. Представим себе такую ситуацию. Вы руководите группой людей, и один из специалистов работает из рук вон плохо. Существует три решения этой проблемы: первое — смириться с таким положением вещей; второе — постараться убедить человека изменить свое отношение к работе; третье — уволить этого работника.
Вначале постараемся выяснить, почему специалист работает плохо. Вполне возможно, все потому же: дело трудное, и он его постоянно откладывает на потом. Впрочем, и нам самим непросто заставить себя взяться за эту проверку. Так время и идет, и ничего не меняется. Наконец вы собрались с духом и решили, что единственный выход в данной ситуации — уволить нерадивого работника. Процедура сама по себе весьма болезненная: всегда трудно объявить человеку, что в его услугах больше не нуждаются. И вы снова ловите себя на мысли, что хотите повременить с окончательным расставанием. А вдруг все образуется, наладится само собой?
Скажите честно, сколько раз и по каким поводам вам на ум приходила эта спасительная мысль? Часто, ответите вы, а мы добавим, что, пожалуй, самое печальное в нашей жизни то, что ничего не решается само собой, и трудные проблемы не становятся легче оттого, что их откладывают на потом. Наоборот, то, что было просто сложным, со временем обрастает такими трудностями, что кажется уже неподъемным, и мы не только не хотим, а уже страшимся браться за это дело. Подумайте над только что приведенным примером. Человек работает плохо, а мы терпим. Во что это обходится фирме, коллективу, делу? Все это можно и оценить, и проверить. Скажем, специалист, о котором шла речь, — продавец. Плохой продавец — значит, ухудшается реализация товаров, уменьшается число покупателей, а это уже ведет и к долгосрочным потерям.
Отсюда вывод: не откладывайте решение трудных проблем, какими бы трудными они ни были. Конечно, прежде чем браться за любое сложное дело, все следует тщательно взвесить, оценить, продумать. Но, если решили, уже не отступайте. Начинайте действовать. Боритесь нещадно с желанием отложить, поволынить, пустить все на самотек, довериться «авось» и обстоятельствам. Расставшись с ион вредной привычкой, вы сбережете не только время, но и нервы.

Не тяните с нелюбимой работой
Есть принципиальное различие между вещами, которые кажутся вам трудными, и теми, которые вы просто не любите. Но на работе это отношение сказывается одинаково: она откладывается, хотя и по разным причинам. Не стану повторять пример с плохим работником. Мотивация вашего нежелания окончательно разобраться с ним в данном случае будет уже иная.
Причин, по которым мы не любим делать то или иное, тьма. Например, вам не нравится выезжать в региональные филиалы, ибо такие поездки, помимо сопряженных с ними неудобств, отнимают еще и очень много времени. А может быть, ваша нелюбовь имеет и более глубокие причины, ссылка же на время — это всего лишь предлог. Просто вам не нравится тамошнее руководство, и вы всячески стараетесь избегать лишних контактов с ним.
В решении таких проблем помощи ждать неоткуда. Только самодисциплина и самоконтроль. Это должно быть сделано, потому что должно быть сделано. Именно сегодня, сейчас, и ни минутой позже. Если вам поможет такой психологический прием, то подчеркните в своем плане этот нелюбимый пункт красным карандашом, запишите его на отдельный листок бумаги. Словом, делайте все, чтобы заставить себя начать работать.
Недооценка таких моментов может повлечь за собой большие неприятности, не говоря уже о потерях времени. И опять же, вам это может показаться банальностью, а на самом деле все гораздо сложнее и ответственнее.

Любимые дела
Всячески избегайте двух вещей: откладывать нелюбимое дело до бесконечности и с утра до вечера заниматься только тем, что вам нравится. Естественно, человек всегда будет охотно заниматься тем, что ему по душе. Более того, такое дело спорится, работа приносит удовлетворение, результаты превосходные, птички поют и все прекрасно. Конечно, удовлетворение в работе — это дело хорошее, но опасность кроется в другом: как бы вы не перестарались и не перегнули палку уже в другую сторону. Понятно ваше стремление довести любимое дело до высот совершенства, и в результате вы тратите вдвое больше времени на шлифовку всех мелочей.
Впрочем, такую увлеченность можно объяснить и другими причинами:

• любимое занятие — просто веский предлог, чтобы оттянуть решение остальных вопросов, возможно, слишком сложных или неприятных для вас. Вот почему вы уверяете и себя, и остальных, что пока слишком заняты, что у вас сейчас нет времени и прочее;

• вы боитесь передоверить дело кому-то другому, а потому продолжаете биться над ним сами, хотя и без видимых результатов;

• вам нравятся условия работы или далее сам ее процесс. Например, работа не требует большой ответственности или сопряжена с поездками в какой-то интересный город или в те места, где вы еще ни разу не были;

• вам просто нравится работать с чем-то, например, с компьютерами, и вы готовы часами просиживать у монитора, рисуя никому не нужные графики и схемы;

• вы не умеете делать ничего другого, а потому беретесь только за те дела, которые вам знакомы и привычны, а остальные либо «спихиваете» на других, либо откладываете на потом.

Любая из этих причин может породить множество других проблем. Тем более, что каждый из нас не станет отрицать, что и сам не раз использовал тот или иной предлог для оправдания своих действий. Поэтому еще раз посмотрим критическим взглядом на список наших дел и постараемся беспристрастно оценить их с точки зрения сложности, важности, первоочередности. И снова важнейшим аргументом становится ваш рабочий план: в нем все расписано, там нет места любви или неприязни.
Дело важное, и, следовательно, хочешь — не хочешь, а его надо выполнять незамедлительно. И не будьте слепы в своих пристрастиях: помните, любимые дела съедают не меньше рабочего времени, чем те, которые вам кажутся трудными или неприятными. Ведь так просто убедить себя словами типа: «Я не хочу этого делать» или «Но я не смогу это сделать». Уравняйте в правах дела любимые и нелюбимые, и времени у вас сразу же прибавится. Тогда, вполне возможно, уже завтра у вас появятся новые любимые дела из числа тех, которые казались вам скучными, трудными и недоступными.
Резюмируя вышесказанное, берусь утверждать: никто не мешает нам так, как мы сами. Так вот, прежде чем бороться с внешними пожирателями времени, победите этого дракона в себе самом. Тогда проще станет бороться и с внешним неприятелем.

Как бороться с теми, кто мешает работать
Любое дело осуществляется людьми. И бывает жаль, что у руководителя остается мало времени именно на людей, на общение с ними. Но, с другой стороны, все мы хотим иметь больше времени для продуктивной работы. Конечно, вы не можете запереться в кабинете на ключ или запретить ходить к вам, но постарайтесь как-то контролировать поток посетителей. Найдите способ превратить его в тонкий ручеек. Вот картина, типичная для любой конторы. Приоткрывается дверь кабинета, в щель просовывается голова, и ее обладатель извиняющимся голосом спрашивает: «У вас найдется одна минутка?»
Первое, что вы должны помнить всегда и везде: одной минуткой такие вторжения, как правило, никогда не ограничиваются, а превращаются как минимум в «десятиминутки». А если таких вторжений будет тоже десять на дню? И после каждого из них еще уйдет минут пять, чтобы сконцентрироваться на прерванной работе. Вот и судите сами, во что обходится ваша излишняя мягкотелость и слабохарактерность. Расчеты показывают, что на такие этапы восстановления порой уходят до 25 % полезного рабочего времени.
Безусловно, с пустыми проблемами приходят не все визитеры. Некоторые из них даже очень кстати. А порой человек высказывает очень интересную свежую идею. Впрочем, это уже хуже: ведь идею грех не обсудить, и, естественно, прямо сейчас. Снова мы откладываем в сторону то дело, которым занимались только что. Так как же нам бороться со всем этим?
Есть четыре основных способа:

1. Отказывать всем подряд, просто говорить «нет» и отправлять визитера восвояси. Такое проще проделывать со своими подчиненными, труднее — с коллегами и практически невозможно, когда на пороге стоит ваш шеф. Впрочем, и здесь можно попытаться побороться за принцип уважения чужого времени. Одним словом, говорить «нет» — и просто, и очень сложно одновременно. Особенно трудно сказать «нет» в первый раз, когда еще нет прецедента и у людей не выработался новый стереотип контактов с вами.
2. Попросить подождать. Сказать, что вы не можете принять человека прямо сейчас, но готовы ему назначить другое время, если у него есть что обсудить по существу. Удивительно, до чего чудодействен этот последний аргумент. Очень многие из ваших визитеров поспешат ретироваться со словами: «Да так, ничего серьезного». И самое поразительное, что некоторые из них уже никогда не станут вам надоедать.
3. Свести разговор к минимуму, предупредив с самого начала: «У меня не более десяти минут для разговора с вами». Самое главное в этом случае — строго придерживаться означенного времени, и по истечении десяти минут дать понять, что разговор окончен. Ваши сотрудники и подчиненные поймут, что они действительно имеют дело с человеком, умеющим ценить время. Поверьте, их уважение к вам от этого только возрастет.
4. Предотвращать попытки проникнуть к вам, то есть построить свой рабочий день таким образом, чтобы у вас был гарантированный от вторжений промежуток времени, когда никто из посетителей не имеет права входить к вам. Если у вас есть секретарь, то это ее прямая обязанность стоять на страже вашего кабинета, отсекая поток желающих проникнуть к вам. Но даже обычная табличка с надписью «ПРОСЬБА НЕ БЕСПОКОИТЬ» может оказаться очень действенным средством, отпугивая непрошеных посетителей своим официальным тоном. Впрочем, не перестарайтесь. Слишком недоступный шеф — это тоже плохо. Если вы станете чересчур неуловимым для своих подчиненных и сослуживцев, то рискуете стать и ненужным им. Многое на фирме начнет происходить, минуя вас, и потом не удивляйтесь, когда обнаружите, что в делах наметился спад.

Есть еще один прием, дающий возможность спокойно поработать, без опасения, что вам помешают. Можно уйти в другое место, пересесть в другой кабинет или что-нибудь в этом роде. Например, вам надо срочно подготовить доклад — вот и задержитесь дома на пару часов и поработайте над ним в тишине и спокойствии. Если у вас есть возможность уединиться в библиотеке, воспользуйтесь ею. Словом, кто ищет, тот всегда находит. Согласитесь, что есть сотни мест, где нам никто не помешает работать.